Юрій Федькович

Ой сів же він при столику,
При світлі думав,
Писаннячко дрібнесеньке,
А він го читав

Було колись в Буковині
Добре було жити
Не знали ми, що то
Та що то тужити

Доки маю світом нудить,
Доки маю люде гудить,
Доки маю дожидати,
Заки Галич зможе встати

У синє море сонце ясне тоне,
І своє світло, ніби кров, червоне,
По всій країні доокола сіє;
А там зозульку в гаю десь чувати,

По “Mignon”
Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич иечаліє,

Україно,
Запороже, годі вас забути,
Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті трави шовковії славні степи криють,