3 min read
Лук’ян Кобилиця
Було колись в Буковині
Добре було жити
Не знали ми, що то
Та що то тужити
Read more
Було колись в Буковині
Добре було жити
Не знали ми, що то
Та що то тужити
У синє море сонце ясне тоне,
І своє світло, ніби кров, червоне,
По всій країні доокола сіє;
А там зозульку в гаю десь чувати,
Україно,
Запороже, годі вас забути,
Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті трави шовковії славні степи криють,
Ой сів же він при столику,
При світлі думав,
Писаннячко дрібнесеньке,
А він го читав
Доки маю світом нудить,
Доки маю люде гудить,
Доки маю дожидати,
Заки Галич зможе встати
По “Mignon”
Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич иечаліє,