Вірність

Від сонця свят і непогоди буднів,

Щоб не змінилися безцінні фарби,

В твою скарбницю я складаю скарби,

Які дає мені моє полуднє.

Скарбницю ту ти залишив безжурно,

А я сховала у глибокий спокій,

Де інших пристрастей рвучкі

Її не змиють у годину бурну.

Приходять люди й золоті

Несуть за скарби, що господар кинув,

Та я не хочу за найвищу

Віддати те, чим володіє привид.

Так часом хтось, у невимовній вірі,

Яку не вбити ні рокам, ні втомі,

Пильнує квіти у порожнім

І сум кімнат самітним кроком

Перед вікном шумлять, шумлять

І захід сонця — мов кривава рана,

І на столі розкрита книжка Пана,

Що, може, не повернеться ніколи.