Ніч сідає на рогах вулицьі тулить сірі кудли в цемент стіна часу гінплутаючись в сітях дротівпо цинках бляхз даху на дахз цвяху на цвяхкотитьсяі коле свої груди о колючки громозводівкотиться і колечас-перекотиполемісяць розп’ятий на антенах і руди...
Найнезбагненніше – зі звичним – поряд
Не сонце – з вежі – півень – щогодини,
А смокви фіялкового страждання,
Які на площі – ген – на клуби пари
И так под крышами висели мертвецы💔
Они дышали томно не спешили🕷
Возможно психи или мудрецы✨
Жизнь осознать всё так же не успели💔
Я убаюкиваю раненую колыбель.
Автор: Иван Юдин.
Тлеют облака, как лунная радуга
Белым снегом, растаявший в весне.