І станом гнучим, і
Старії очі веселю.
Дивлюся іноді, дивлюсь,
І чудно, мов перед святою,
Перед тобою помолюсь.
І жаль мені, старому,
Твоєї божої краси.
Де з нею дінешся єси?
Хто коло тебе в світі
Святим хранителем твоїм?
І хто заступить? хто
Од зла людського в час лихий?
Хто серце чистеє
Огнем любові, хто такий?
Ти сирота, нема нікого,
Опріче праведного бога.
Молися ж, серце,
І я з тобою.
Щось
Мені вже зазирає в очі,
І я вже богу не молюсь,
Уже й на тебе не дивлюсь.
Мені приснилось: ти вже мати,
Не в оксамиті, не в
Твоє голоднеє
І в’янеш ти, а дні летять,
Несуть все добре за собою,
Уже й надію понесли,
А ти осталась на
Одна-однісінька; з
Єдинеє добро було
Твоє дитя, поки росло,
В колодочки поки вбивалось.
Оперилось, і ти осталась,
Стара і немощяа.
Людей,
Людей неприязних
І Христа ради
Коло зачинених
Старії руки.
Отак я іноді тобою,
Тобою, серце, молодою,
Старії очі веселю.
Дивлюся іноді,
На стан твій гнучий, і за
Тихенько богу помолюсь.
Молися й ти, з святого
На тебе, серце, не
Твоя і доля і недоля.
Перша половина 1850
