Сон

Марку

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не

Пішла в снопи,

Івана сина годувать.

Воно сповитеє

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться ій той син

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а

На вольній, бачиться, бо й

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася — нема

На сина глянула,

Його тихенько

Та, щоб дожать до   л а н о в о г о,

Ще копу дожинать пішла.[13 липня 1858,

Петербург]