Ой я свого чоловіка

Ой я свого

В дорогу послала,

А од шинку та до

Стежечку топтала.

Та до куми

Пшона позичати,

Отих дітей

В нетопленій хаті.

І нагодувала,

І спати поклала,

Сама пішла до

Добувати п’ятака,

Та й заночувала.

А із Криму

Ледве ноги доволік.

Воли поздихали,

Вози поламались,

З батіжками

Додому вертались.

Увійшов у хату,

Ударивсь об поли:

Лазять діти у

Голодні і

А де ваша, діти, мати?»

Сердешний

Тату! тату! наша

У шинку

Друга половина 1848,

Косарал]