Благодать

Світло на землю ллється без стриму,

Божа поймає світ благодать.

Янгол сідає сонячно-зримий,коники ніжно в травах сюрчать.

Що нас окремить усіх, розлучає,хто нас за руку заводить сюдив зону лункої щемкої печалі,де самохіть зостаєшся один?..

Де неподільні що біль, що розлука,де сам із себе ти радість

І простягаєш до янгола руки:— Пам’ять мою моїм тілом

Нащо мені в інший вік зазиратиі відчувать, що на палі сидиш,зір свійпроціджувать нащо крізь ґрати?..— Янголе зримий, куди ж ти летиш?!

Крик зостається запертим в легенях,душу відтінює світло

Янгол летючий виймає із менедушу, а може ж, мого двійника?..

Об землю кинув і очі стоячітінню летючою запорошив.

Кулю земну іншу в небі я бачу,зір мов углибивсь, розсунувся вшир.

Поворушити пучкою хочу,хочу себе у собі

Коники дружно в лузі сюркочуть,тіло твоє пойняла благодать…***