Літо тане, як віск.
Догоряє підскарбій-серпень.
Смертна постеля його — золото пізніх плодів.
Не поспіває строфа вслід легкостопій Евтерпі
В вірші блаженно-важкім никне далекий спів.
Літо гусне, як мед.
Бджоли в солодкій
Нижче і нижче гудуть.
Струни снуються в
Усміх майбутньої матері в зорі твоїм, а не пломінь.
І багряніє поволі захід короткого дня.
