Долоні сну в весінніх сіняхлягли на струн прощальнім шумі.
В твоїх очах блакитна сутінь.
Не дно кларнета — дно задуми!
Мов зустрічі давно забуті,подертий шовк твоїх левконій.
Мембрана пам’яті найтонша,не пропустивши світла, дзвонить.
Навіщо, сестро,навіщо пестиш тіні тіней?
Закрижаніле соло сонцямов дно музикиув оркестрі,що грає в сну блакитних сінях.
