Сутінь

Долоні сну в весінніх сіняхлягли на струн прощальнім шумі.

В твоїх очах блакитна сутінь.

Не дно кларнета — дно задуми!

Мов зустрічі давно забуті,подертий шовк твоїх левконій.

Мембрана пам’яті найтонша,не пропустивши світла, дзвонить.

Навіщо, сестро,навіщо пестиш тіні тіней?

Закрижаніле соло сонцямов дно музикиув оркестрі,що грає в сну блакитних сінях.