По льоду, по льодусвою долю поведу.
Доле моя швидкоткана,під тобою крига
Жовта тріщина біжить,щоб заткати білу нить.
Луб’янії личакиковзають уздовж ріки.
Перейду, переведусвою долю молоду.
Бо на тому боці, доле,полотняне тчеться поле,тчеться поле полотняне —ще й волошка
Та нагострений струмоктне підошви що не
Обізвалась доля тихо:— Не напитуй собі лиха.
То ж воно, як тінь слідком,ходить-ковзає льодком…— Лихо, лишенько моє,тнеш підошви ручаємі викошуєш льодокіз-під мене що не крок.
Доле, доленько, талан,тчеться спереду туман,гостра тріщина співає —переймає,
Поведу-поведусвоє
Чи недолею ти стала,чи ти, доленько,
На льоду, на льоду,підковзнувшись, упадуі скажу тобі, недоле:не тримай мене за поли,бо душа моя давнотче по той бік полотно.***
