Я дві пори в тобі люблю.
Одну, коли сама не знаєш,
Чого ти ждеш, чого бажаєш
Уваги, ревнощів, жалю?
В гірчичнім світлі днів осінніх,
На літо старша, ти ідеш,
Й тече твій погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес.
І час твій берег ще не миє,
І твої губи ще
Дорога давня молодіє,
Де б твій веселий крок не став.
Ти вся — із щастя! і з
Ще не вітається печаль,
Та біль з розлукою німою,
І нелюбові чорна даль.
Я дві пори в тобі
Люблю ту пору благовісну,
Коли до неї, як до пісні,
Свою я голову хилю.
Ця вже пора повільноплинна,
Як біля вогнища в пітьмі,
Де слово пахне, як дитина,
Де вже не скажеш “так” та
Де почалося все
І не поверне навпаки,
Де вже вітаються з
Печалі, болі і роки.
Хоч все те саме: світ осінній,
Прозорість вод схололих
Й той самий погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес…1976
