“Я дві пори в тобі люблю”

Я дві пори в тобі люблю.

Одну, коли сама не знаєш,

Чого ти ждеш, чого бажаєш

Уваги, ревнощів, жалю?

В гірчичнім світлі днів осінніх,

На літо старша, ти ідеш,

Й тече твій погляд темно-синій,

Як вітер в затінку небес.

І час твій берег ще не миє,

І твої губи ще

Дорога давня молодіє,

Де б твій веселий крок не став.

Ти вся — із щастя! і з

Ще не вітається печаль,

Та біль з розлукою німою,

І нелюбові чорна даль.

Я дві пори в тобі

Люблю ту пору благовісну,

Коли до неї, як до пісні,

Свою я голову хилю.

Ця вже пора повільноплинна,

Як біля вогнища в пітьмі,

Де слово пахне, як дитина,

Де вже не скажеш “так” та

Де почалося все

І не поверне навпаки,

Де вже вітаються з

Печалі, болі і роки.

Хоч все те саме: світ осінній,

Прозорість вод схололих

Й той самий погляд темно-синій,

Як вітер в затінку небес…1976