Слово димаря

Я належу землі, бо ім’я моє — глина.

Я лежав в тишині від життєвого плина.

Під дубами і хвилями, під

Свої жили багряні я в землю заглибив.

Свій обов’язок вічний я здійснював плоттю

Я померлих приймав і служив для загиблих.

А тепер я — димар.

Я загвинчений в небо.

Тепла домна тримає мене біля себе.

Я тепер роздивляюсь, куди б задиміти,

Щоб мій дим не згубився безслідно у часі.

Бо Землі не одне ще століття прожити,

Бо димами моїми вже пахне на Марсі.

Бо мене гартували і пломінь, і піт,

Я підвівся з долонь золотистих у світ.

Я підвівся у світ в необхідній потребі,

І не треба мені возвеличень і слави

Я спроможний нести свою голову в небі,

Бо з землі проросло моє серце і право.

Я належу землі і земним небокраям,

Бо крізь мене земля майбуття споглядає.

Я вагання не знаю: чи впасти, чи жити

Людська кров у мені, хоч ім’я моє — глина.

Моя думка — вогонь, моя мрія — горіти.

Я живу на землі як димар і мужчина.1957