Марія
Ти — доле моя у країні живих.
І пристання.
Знемігся язик мій щомиті тебе покликать:для ймення твойого я випив повітря останнє,для з’яви тебе в уяві моїй — вже повіки
Мов лопнула куля — світ збігся і стиснув
Та, наче мачина, ти ходиш по жилах в мені,розтулюю губи, холонучи в смолах,і рухи судомляться, шепти такі голосні:— Ма-рі-є-є…
Був поклик солодкий, солодкою — мука.
Вода у відерці затвердла на лід,у товщу густого повітря рука твоя стука…— О, скільки ж я спав, якщо перебарвився світ!—
Пухирчики швидко холонуть,опукливши простір, загуслий в бурштин.
Ми — зміст, а не форма.
Простерті до тебе долонітакі красномовні.
І свідчить стремлінняпро вічне життя, а не згин.
Отава духмяна травою зеленою стала,і стріха розшита колоссям налитим дзвенить…— Маріє, чому ти змарніла?— Я любий, не спала, аби не прогаяти сонячну мить.
Аби в забутті про життя не забути —у лоні ж моєму окрушина світла росте.
Це ж я з твоїх віч, наче ряст, іздмухала сутінь:дзвенить довкіл тебе повітря співке,
Воно, наче призма, все збільшило втричі…зіниці і вії… поглибивши зморшки чіткі,і згадки провальні, немовби хтось пам’ять позичив,лиш ти височієш, і сонячна пустка довкіл…— Допоки ти спав, прожила я потрійно:за себе, і тебе, й за те, що у лоні буломачиною-іскрою (тихе життя самостійне),аби не отвердло вкруг тебе повітря на
Припавши до губ моїх, вдмухала знову ти в мене,живлюще повітря, краплину свойого життя.
І я гуконув на весь голос шалено:— Маріє! —і знову запавсь в забуття.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Єднає нас вода
Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі снігиніздрюваті,від яснющої чіткості мружусь — зіниці болять Як же витримать світ Бо для мене його забагато,для дзеркальних дерев рук не стане, аби обійнять) Як же бути мені, якщо в сві...
“Обганяє хмара хмару”
Обганяє хмара хмару,куриться літак, мов дріт,в надра вигаслого жару,щоб поволеньки Шовкопрядний дощ тихенькоточить лощені Біль такий, ніби обценькиз тіла смикають кістки Та не змірять болю звуком,не змотать його, як нить
Пізня гроза
Так далеко — ледве й видко,як грози сталева ниткапересновує туман,і луни щербатий злитокдеренчить, мов тріслий дзбан Так далеко, що й не чутикрапель, спійманих відром Біла марля, чорна сутіньпеленають круглий Дихай, дихай крізь весь...
“Червінні дні грибного духу”
Червінні дні грибного духуповолі скресли, без знаку,торкнувшись легко тільки слухулетючим шерхотом в листку З глибоких нуртовинь небеснихчи, може, з пам’яті — уразлетке «курли» чомусь воскресло,не розтривожуючи нас Ми вільно з хрупотом к...