Похмурий, гордий кобзарю,
Море понурих дум!
Шумом летить попід
Рокіт розгойданих струн.
Ні, то не Чорне море,
Не біла пінява хвиль!
То струн голубих перебори,
Дум стародавній стиль.
Вічно поважні гори,
Весела зелень верхів
Заслухані в синє море,
Як кобзарський спів.
Стоять кипариси
І мрійно дивляться вниз,
Де буряні, довгі
Громом грози пронеслись.
Поеми пам’яті Понту!
Про вас гомонів Гомер,
Колись ви гули
Так, як мені тепер.
Багряні бороди
Покрили рокоти струн.
Море!
Похмурий
Довгих лицарських дум!
З
И
И”,
А
У
