Розчинені вікна
Ненатлий дух часу, усепоїдучий,розлущивши серце, облуду лишив,корогву зелену пустив на онучіі камінь, як попіл,
Зостались у мізкові обриси літа,і слово «зозуля» звучить, як «зола»,лиш тіні у небі снують перелітні,та в кожній із них колись пташка жила.
І час ошукати — це марність безглузда,свій лик карбувать на дрібних срібляках,та ж час, як мишва прошивна, швидколузнаразом із повітрям у кров проника.
Чого ти гаруєш, надсаджуєш силу,муруєш не житло, а склеп родовий?..
Та більше свого не прожити, дурило,на власні руїни хоч раз подивись.
Лишилось дароване вітром імення,і спогадів скринька, квитанцій сувій,що свідчать про вперті зусилля даремніпродовжити вік помарнований свій.
Скидаєш взувачки, щоб бруду не внести,з кишень ти витрушуєш тертий
Так чисто — немає ущербку на честі,вдоволений ладом своїм, клопотун.
І раптом вривається протяг в кімнату,тебе видуває в розбите
Висить капшучком чиясь тінь пухирчатана груші, усохлій давно-предавно.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Подільність
Облесливі і велемовні,не промовляють — шовк прядуть,вуста-меди, вуста-гріховні,їм бджоли мед свій віддають Не обійти, не розминутись,коли почую мови шовк,і шелестить шовками сутінь,і шиється шовками крок Ти — солодощі й пожадання,ти — пл...
Надмір
Яке строкате пір’я в пташки, —зліта, зірвавши тятиву І не соромиться ромашкиметелик, впавши на траву І спів спиваючи по краплі,дивуюся: та й щедротратніозвучені липневі дні Бо й каркання було б достатньодавно оглухлому мені
Краще синиця в руках
Все зсунулось до глузду, до основ,і оголилась глибина А з твоїх пучок капа тепер кров,хоч ще учора сік точивсь суничний Безглуздий рух вперед по площині,по шклі води, по струнах День скаламутивсь, аркуш почорнів,і чорний хтось процо...
3 У талій воді – відбиток
1 Не виріс я, а переріс себе ж,і сам себе щоночі вже лякаюсь,бо руйнівна пітьма не знає межі камінь міццю в плоть перетікає Течу очима — на подушці сіль,і пальцями струмую та Наче вода — збираю звідусільпаперу клапті і солярки плями