Надмір
Яке строкате пір’я в пташки, —зліта, зірвавши тятиву.
І не соромиться ромашкиметелик, впавши на траву.
І спів спиваючи по краплі,дивуюся: та й щедротратніозвучені липневі дні.
Бо й каркання було б достатньодавно оглухлому мені.
І кожен овоч, як годинник,указує на час бджолиний,на надмір розкошів та барв.
Та, мабуть, вища є причинацвітіння й буйнування трав.
По цяпці ряска непомітновзеленює глуху
Я неспроможен, часе літній,у межі погляду вміститьані кульбаб, ні конюшини:пух обернувся в насінини,вже й листя стигло
П’ю пахощі по крапелині,та спраги серця не
Ось виплива з глибин лілеяі дивиться: а що під нею? —тремтить щось біле — не
І прище коло
Сплива краса за
Мені б і будяка задосить,хмільного духу крапиви,коли б не знать, що срібні косизітнуть й волосся з голови.***
Павло Мовчан
Other author posts
Край плеса
Темні пасмуги вітру рябили рікуі до берега йшли — очерет хилитався,і ритмічно, як подих, на рівнім піскуі твій час, і ти сам Одночасно він ймення чиєсь розсипаві піску нагортав у бляшанку А на тебе дивилася річка сліпа,ніби чула твою лих...
Проти сонця
Сніг насичувався світлом,соковито дозрівав;дзьобом гайворон столітнійпростір порваний латав Обернувся зір мій в себе:стало боляче вбиратьвимиту яскравість небаі сліпучу благодать Чистота завжди студена,а гріхи — чомусь Надмір холоду...
Таке ти полечко
Не надивитись, ані вжитись,не вкоренитись, ні вхопить,ні навпростець, ні полем битимпо перемірять, не пройти Таке ти, полечко життєве,така ти, доленько земна,що день по дневі, день по дневіп’ю безмір навхилки до дна І не нап’юсь, не пога...
Цар природи
Золота маска сонця впікалась в обличчя:запечатувавсь дух, очі піт Та й висока ж ціна за дешеве величчя —знеосіблений лик, зверху плівка Облягає всю плоть золота оболонка,і стає захисною глуха нагота;затікає за шкіру розтоплений тонкодля ...