Положил еси нас [поношение] соседом нашим, подражнение й поругание сущим окрест нас.
По- ложил еси нас в притчу во языцех, покиванию главыі в людех.
Псалом 43, ст. 14 й 15Три
Як сніг, три пташечки
Через Суботове і
На похиленному
На старій церкві.
Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди.
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидше розкопали,
Тойді б у рай нас повпускали.
Бо так сказав Петрові
Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох».
IЯк була я людиною,
То Прісею звалась;
Я отутечки родилась,
Тут і виростала.
Отут, було, на
Я з дітьми гуляю,
І з Юрусем гетьманенком !
У піжмурки граєм.
А гетьманша, було,
Та й кликне в будинок,
Он де клуня.
А там
І фіг, і родзинок
Всього мені
І на руках
А з гетьманом як
Із Чигрина гості,
То це й шлють, було, за мною.
Одягнуть, обують,
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує.
Отак-то я в
Росла, виростала!
Як квіточка; і всі
Любили й вітали.
І нікому я нічого,
Ніже злого слова,
Не сказала.
Та ще й чорноброва.
Всі на мене
І сватати стали;
А у мене, як на теє,
Й рушники вже ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зустріло!
Вранці-рано, в пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я за
Вже й криниця
Замуліла і висохла!
А я все літаю!..
Дивлюсь — гетьман з старшиною.
Я води
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в
Москві присягати!..
І вже ледви я,
Донесла до хати
Оту воду… чом я з
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак
Тію клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в рай не пускають.
IIА мене, мої сестрички,
За те не впустили,
Що цареві
Коня
В Батурині; як він
В Москву із Полтави.
Я була ще недолітком,
Як Батурин
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого, і
В Сейму потопила.
Я меж трупами
У самих
Мазепиних… Коло
І сестра, і
Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали;
І насилу-то,
Мене
Од матері неживої.
Що вже я
Московського копитана,
Щоб і мене вбили.
Ні, не вбили, а
Москалям на грище!
Насилу я
На тім пожарищі.
Одна тілько й
В Батурині хата!
І в тій хаті
Царя ночувати,
Як вертавсь із-під Полтави.
А я йшла з
До хатини… а він
Махає рукою,
Каже коня напоїти,
А я й напоїла!..
Я не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила!
Ледве я дійшла до хати,
На порозі впала.
А назавтра, як цар вийшов,
Мене
Та бабуся, що
На тій
Та ще й мене
В безверхій хатині.
А назавтра й вона
Й зотліла у хаті,
Бо нікому в
Було поховати.
Уже й хату
І сволок з
На угілля попалили!..
А я над
І степами
І досі літаю!
І за що мене карають,
Я й сама не знаю?
Мабуть, за те, що
Служила,
Що цареві
Коня напоїла!..
IIА я в Каневі родилась.
Ще й не говорила,
Мене мати ще
На руках носила,
Як їхала
В Канів по Дніпрові.
А ми з матір’ю
На горі в діброві.
Я плакала; я не знаю,
Чи їсти хотілось?
Чи, може, що в
На той час боліло?
Мене мати забавляла,
На Дніпр поглядала;
І галеру
Мені показала,
Мов будинок.
А в
Князі, і всі
Воєводи… і меж
Цариця сиділа.
Я глянула,
Та й духу не стало!
Й мати вмерла, в одній
Обох поховали!
От за що, мої сестриці,
Я тепер караюсь,
За що мене на
Й досі не пускають.
Чи я знала, ще сповита,
Що тая цариця
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця!..
Скажіте,
Смеркається.
Ночувати в Чуту.
Як що буде робитися,
Відтіль буде чути».
Схопилися, білесенькі,
І в ліс полетіли,
І вкупочці на
Ночувати сіли.
Три ворони1Крав! крав! крав!
Крав Богдан крам,
Та повіз у Київ,
Та продав
Той крам, що накрав.2Я в Парижі
Та три злота з
Та Потоцьким пропила.3Через мост идет черт,
А коза по воде:
Быть беде.
Быть беде.
Отак кричали і
Ворони з трьох сторон і
На маяку, що на
Посеред лісу, усі три.
Мов на мороз, понадувались,
Одна на другу позирали;
Неначе три сестри старі,
Що дівували, дівували,
Аж поки мохом поросли.1Оце тобі, а це тобі.
Я оце
Аж у Сибір: та в
Декабриста
Трохи жовчі.
От, бачите,
Й є чим розговіться!
Ну, а в твоїй
Є чим поживиться?
Чи чортма й тепер нічого?3Э… сестрица, много:
Три указа
На одну дорогу…1На яку це? на ковану?
Ну, вже наробила…3Да шесть тысяч в одной
Душ передушила…1Та не бреши, бо тілько п’ять.
Та й то з фоном
Ще й чваниться,
На чужу роботу!
Капусниця!
А ви, пості-пані?
Бенкетуєте в Парижі,
Поганці погані!
Що розлили з річку
Та в Сибір
Свою шляхту, то вже й годі,
Уже й запишались.
Ач, яка вельможна пава…2 і 3А ти що зробила??1А дзуськи вам питать мене!
Ви ще й не родились,
Як я отут
Та кров розливала!
Дивись, які!
Карамзіна,
Бачиш, прочитали!
Та й думають, що ось-то ми!
А дзусь, недоріки!
В колодочки ще не вбились,
Безпері каліки!..2Ото, яка недотика!
Не та рано встала,
Що до світа
А та, що й проспалась!1Упилася б ти без
З своїми ксьондзами?
Чортма хисту!
Я
Польщу з королями;
А про тебе, щебетухо,
І досі б стояла.
А з вольними
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала,
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Думала, з
От-от уже поховала.
Ні, встали, погані,
Із шведською
Та й тойді ж творилось!
Аж злішаю, як
Батурин спалила,
Сулу в Ромні
Тілько
Козацькими… а такими,
Просто козаками,
Фінляндію засіяла;
Насипала
На Орелі… на
Так гурти за
Виганяла та
Болота гатила.
І славного
В тюрмі задушила.
Отойді-то було свято!
Аж пекло злякалось.
Матер божа у
Вночі заридала.3Й я таки пожила:
С татарами помутила,
С мучителем покутила,
С Петрухою попила,
Да немцам запродала.1Та ти добре натворила:
Так кацапів
У німецькі кайдани
Хоч лягай та й засни.
А в мене ще, враг їх знає,
Кого вони виглядають?
Вже ж і в крепость завдала,
І дворянства страшну
У мундирах розплодила,
Як тих вошей розвела;
Все вельможнії байстрята!
Вже ж і Січ їх
Жидовою поросла.
Та й москаль незгірша штука:
Добре вміє гріти руки!
І я люта, а
Того не зумію,
Що москалі в
З козаками діють.
Ото указ
По милості божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже й
Тепер уже
Древности
У могилах… бо
Уже в хаті взяти;
Все забрали любісінько.
Та лихий їх знає,
Чого вони з тим
Льохом поспішають?
Трошки, трошки б підождали,
І церква б
Тойді б разом дві
В П ч е л е описали…2 і
Чого ж ти нас закликала?
Щоб на льох дивиться?1Таки й на льох.
Та ще
Два дива твориться.
Сю ніч будуть в
Родиться близнята.
Один буде, як той Ґонта,
Катів катувати!
Другий буде… оце вже наш!
Катам помагати
Наш вже в череві
А я начитала,
Що, як виросте той Ґонта,
Все наше пропало!
Усе добре
Й брата не покине!
І розпустить правду й
По всій Україні!
Так от бачите, сестриці,
Що тут компонують!
На катів та на все
Кайдани готують!2Я золотом
Заллю йому очі!..1А він, клятий недолюдок,
Золота не схоче.3Я царевыіми
Скручу ему руки!..2А я зберу з всього
Всі зла і всі муки!..1Ні, сестриці.
Не так треба.
Поки сліпі люде,
Треба його поховати,
А то лихо буде!
Он бачите, над
Мітла простяглася,
І над Дніпром і
Земля затряслася.
Чи чуєте?
Гора над Чигрином.
О!..
Сміється і
Уся Україна!
То близнята народились,
А навісна
Регочеться, що
Обох буде звати!
Полетімо!..
Й летячи співали:1Попливе наш
По Дніпру у
З кумою.2Побіжить наш ярчук :
В ірій їсти
Зо мною.3Как хвачу да помчу,
В самый ад
Стрелою.
Три
Один сліпий, другий кривий,
А третій
Йшли в Суботов про
Мирянам співати.1Що то, сказано, ворони.
Уже й помостили,
Мов для їх те
Москалі зробили.2А для кого ж?
Чоловіка,
Певне, не
Лічить зорі…1Ти то кажеш.
А може, й
Москалика або німця.
А москаль та
І там найдуть хлібець.3Що це таке верзете ви?
Які там ворони?
Та москалі, та сідала?
Нехай бог боронить!
Може, ще нестись заставлять,
Москаля плодити.
Бо чутка є, що цар
Весь світ полонити.2А може, й так!
Так на чорта жїх на горах ставить?
Та ще такі височенні,
Що й хмари достанеш,
Як вилізти…3Так от же що:
Ото потоп буде,
Пани туда
Та дивиться будуть,
Як мужики тонутимуть.1Розумні ви люди,
А нічого не знаєте!
То
Ті фігури он для чого:
Щоб люди не
Води з річки — та щоб
Піску не орали,
Що скрізь отам за Тясьмою.2Чортзна-що провадить!
Нема хисту, то й не бреши.
А що, як
Отутечки під
Та трохи спочинем!
Та в мене ще шматків зо
Є хліба в торбині,
То поснідаєм в пригоді,
Поки сонце
Посідали.
А хто, братця,
Співа про Богдана?»3Я співаю.
І про Ясси,
І про Жовті Води,
І містечко Берестечко.2В великій
Нам сьогодні вони стануть!
Бо там коло
Базар люду
Та й панства не трохи.
От де нам пожива буде!
Ану, заспіваєм!
Проби ради…1Та цур йому!
Лучче
Та виспимось.
День великий.
Ще будем співати.3І я кажу:
Та будемо спати.
Старці під берестом заснули;
Ще сонце спить, пташки мовчать,
А коло льоху вже
І заходилися копать.
Копають день, копають два,
На третій
Докопалися до
Та трохи спочили.
Поставили караули.
Ісправник аж просить,
Щоб нікого не пускали,
І в Чигрин
По начальству.
Начальство мордате,
Подивилось.
Треба,—
Своди розламати,
Вєрнєй дєло…»
Та й перелякались!
Костяки в льоху
І мов усміхались,
Що сонечко побачили.
От добро Богдана!
Черепок, гниле
Й костяки в кайданах!
Якби в ф о р м е н и х, то добре:
Вони б ще
Засміялись… а
Трохи не сказився!
Що нічого, бачиш, взяти,
А він же трудився!
І день і ніч побивався,
Та в дурні й убрався.
Якби йому Богдан
У руки попався,
У москалі заголив би,
Щоб знав, як
Правительство!!
Кричить, біга,
Мов несамовитий.
Яременка* в пику пише,
По-московській
Увесь народ.
І на
Моїх
Вы што делаете,
Та ми, бачте, пане,
Співаємо про
Я вам дам Богдана,
Мошенники, дармоеды!
Й песню
Про такого ж
Нас, пане,
Я вас навчу!
Завалить
Взяли й завалили
Випарили у
Бані-прохолоді.
Отак пісні
Стали їм в пригоді!!..
Так малий льох в
Москва розкопала!
Великого ж того
Ще й не дошукалась.[1845,
Миргород].* Козака Яременка клуня на тім місці, де стояли Богданові палати.
Прим.
Т.
Шевченка).
