Ранкове сонце – серце моє,
Дзеркальна глибінь тепла.
З прозорим ранком воно
І гляньте!
Імла втекла!
Вам не чужа моя душа,
В ній плюскіт і ваших
Хоч вас обігнала її
На сотні, тисячі миль.
Убогі душі я
Барвами ніжних фарб,
Жербрацькі торби
Беріть мій світ, мій скарб!
Скільки німих у вас пісень!
Тільки торкнись!
Поруш!
Я буд грати і ніч, і
На арфах ваших душ.
Я не стурбую спокійних
Журбою своєї душі.
Люблю ваш біль, люблю ваш сум,
Як і радощі чужі.
Хіба ж не сонце – серце моє?
Душа – не прозора глибінь?
В повітрі замки вона
Над царством ваших терпінь.
З
И
Ш
Ь”,
З
У
Е
Е”, 1919.
