– Розкажи мені, сивий діду,
Про свої парубоцькі дні,
Чи ганяв ти по білому світу,
Як ось довелося мені?
Я бачив далеко
Ганяли мене по фронтах)
У вихрах війни і
Забув я свій рідний дах.
Палали вогні повстання
Поїхав і я на
А потім – воля
Діду! чого посумнів?).
І я молодими
Переміряв горий степи,
Не знаю ні батька, ні мами,
Ми росли, як у лісі гриби.
Тепер по всій
Багато таких, як я,
І в великій оцій
Є крапля крові й моя.
Я люблю велетенські заводи,
Залізниці, мости, літаки,
А ти – “на лоні природи”
Грієш холодні кістки?
Я приїхав і знову поїду,
Заглядаю в кожний куток,
Не лишаю глибокого сліду,
Не збираю думок і згадок.
Бо не жалко колишнього світу,
За минулим не тужно мені.
Розкажи ж мені, сивий діду,
Про свої пережиті дні.– Розповів би тобі, юначе,
Та чи ти зрозумієш мене?
Ти не знаєш, як вороном
Старече життя сумне.
Розбіглись юнацькі надії,
На дрібницях розбилися
Ні одної важливої
Не вдалося чогось мені.
Натрудив і я свої
Об каміння далеких
Промайнули давно ті дороги,
А не скажу я, скільки пробіг.
І тепер, коли сили немає,
Коли все розгубив без причин,
Ні про віщо душа не згадає,
Не затужить уже ні за чим.
Це життя – мов гнила нетеча,
Болотяна, цвіла,
На серці глуха
І втома така важка.
А в тебе – ти більше бачив,
Ти більше дня пережив,
Розкажи ж мені ти, юначе,
Чи за чимось ти в світі тужив!
Чи гірку відчував
До всього, що було і є?………………………………..
Ех!
Марно ж ти, сивий діду,
Промарив життя своє!
З
И
И”,
А
У
