Відстань

Сотворителю повітря,розокремлено весь

Кличу голосом сирітнимтужно свій далекий рід.

Кличу матір, кличу матір:голос сіється пилком.

Сотворителю крилатий,я відірваним листкомкружеляю над травою,клаптик тіні волочу;мов бджола, женусь за роєм,

Та, либонь, не долечу.

І не зменшується відстаньпоміж сущуми в

Та й не затишно у містітак мені, як сироті.

Тут і там — високі стіни,дах при дахові, мов склеп,чорна хмара пахне сіном,з неї виткнувсь гострий

Сотворителю безодні,мені погляд вкороти,щоб не бачив ям холоднихі не прагнув

Важче — що не день — ступати,швидше проминає

Що не день, я, тату, брате,наближаюся до вас.

Та, наблизившись до мертвих,кличу я живих, живих,а повітря — мов роздерте,бо не чуть ні цих, ні тих…***