Листок З дитячих спогадів

З дитячих

Між білим небом та землеюгіллям назубився гайок,і сніговою течієюприбило висохлий листок.

Упростяж глянув:

Лиш проступили реп’яхи,так, мов родзинки ті на тілі,сирітним нагадом сухим,що часу колесо великедробило оберт ще один.

А ти сягнув за межі крику,муруючи стіну з крижин.

Глянь: випростовується промінь,напружуючи тятиву,і проступає слід червонийкрізь ватну білість

Підносиш до очей долоню —яка прозоро-кров’яна!

За обрій хмари йдуть червоні,з очей спадає

Вже видно: коні, лан пшеничний,вогонь із чотирьох сторінповис і чорний перст рушничнийу мене цілиться: ось він!

Вже бачу, як по соломинкахбагряна скрапує вода,у неньки на губах жаринка;листок до лона прикладавона широкий,

Та з-під листка, із-під долоньб’є джерелом густо-багрянимкрикущий золотий вогонь.

Кричу і голосок зриваю,до вишитого

Долоню зняв — немаєнікого… Білість

Беру листок сухий дубовий,щоб рану губ своїх стулить.

Він, насотавшись криком крові,від голосу горить, горить…***