Дочка-син

Пан то хоче сина мати,

Не спить цілі ночки,

Але пані, як на збитки,

Вповиває дочки.

Що півроку, то й повненька,

Що рік, то й

Отак-отак рада б хлопця,

А вийде

П’ятеро вповила пані,

Ще надію має;

Але дідич за

З горя виїжджає.

І говорить своїй

Я хрестом клянуся,

Тільки ще буде не хлопець

Я вже не вернуся».

Сів на бричку та й поїхав,

Півроку

Але пані, як на теє ж,

Дочку вповиває.

Зажурилась, світ немилий,

І жити не

Не побачу, — каже, —

Свого пана в очі».

Аж приходить якось Мошко,

Паню

Чи ви, пані, нездорова?»

Дідичку питає.

Та і каже своє

Не журіться, пані,

Та лиш мені, — каже,

Коня, що на стані,

А я вже вам пана

Та йому

Їде Мошко за

І в пейси не дує.

Найшов пана,

А що?» — пан

А що ж, пане?

Дав бог

Мошко відвічає.

Дає дідич сто

Жидюкові тому.

Казав коні заложити,

Рушав додому.

Приїжджає,

Де моя

Бере її,

Аж воно —

Ах ти ж, шельмо, псяча віро,

Казав — сина маю.

Та я тебе обезвічу,

Живцем

Стійте, пане, їдно

Мошко промовляє

Ви дивитесь, що

Ще того не має,

Але я дам пейси втяти

Свідок пан і люди,

Як через шістнадцять років,

І той там не

Розсміявся пан із

Що, — каже, — діяти?

Коли сина не дождуся,

Треба зятя ждати…»