Єдина з твоїх фантазій

Єдина, з твоїх

Мені в пам’ятку

Мужчина з крилом

Схилився над юною жінкою.

Вуста її спрагло кличуть,

А руки горять з розпуки,

А перса пашать безсоромно,

А юні коліна тремтять.

Мужчині ж вона не до пари,

Бо крила, хоча б підбиті,

Йому пахнуть небом гордим.

Ні знятися він не годен,

Ні взяти її за дружину:

Він — небесен, вона ж земна.

А вона ж в очманінні юнім,

Вся онімблена мудрістю статі,

Так розкрилася чистим лоном,

Так заламує руки в млості,

Затуливши собою від

Своїх двійко незламаних

Жінка завжди лежить

На своїх нерозлітаних крилах,

Бо ж, поламана мудрістю матері,

Лиш крильцятами персів

До мужчини з крилом

Єдина, з твоїх

Мені в пам’ятку єдина.