Не додому вночі йдучи

Не додому вночі

З куминої

І не спати лягаючи,

Згадай мене, брате .

А як прийде нудьга в

Та й на ніч засяде,

Отойді мене, мій друже,

Зови на пораду.

Отойді згадай в пустині,

Далеко над морем,

Свого друга веселого,

Як він горе боре.

Як він, свої думи

І серце

Заховавши, ходить собі,

Та молиться богу,

Та згадує

І тебе, мій друже;

Та іноді й пожуриться

Звичайне, не дуже,

А так тілько.

Надворі, бач,

Наступає

Тяжко його, друже-брате,

Самому

У пустині.

Завтра

Заревуть

В Україні; завтра

До церкви

Підуть люде… Завтра ж

Завиє

Звір в пустині і

Ураган холодний.

І занесе піском,

Курінь — мою хату.

Отак мені

Свято зустрічати!

Що ж діяти?

На те й лихо,

Щоб з тим лихом битись.

А ти, друже мій єдиний,

Як маєш журитись,

Прочитай оцю

І знай, що на

Тілько й тяжко, що в

У неволі жити;

Та й там живуть, хоч погано,

Що ж діяти маю?

Треба б вмерти.

Так надія,

Брате, не вмирає.1848, декабря 24,

Косарал