Малюнок на вікні

Мороз

І на моїм

Рослинний світ епохи

Відтворює.

Галузка до

І стовбур до коріння.

Ростуть ліси опішньо,

Ніби думи,

І невловиме їхнє зачинання.

Так творяться планети:

Таємнощі творіння незбагненні.

Як туск,

Як радість,

Ні запаху, ні кольору нема,

Як голос,

Виймаєш, наче шаблю із піхов,

Лиш відчуваєш рух,

Ну, а протяжності його не знаєш.

А може, він ворушить злотне листя,

Приміром, на Венері.

Мороз

В такій масштабності,

Як ми — своє дитинство:

Один до тисячі,

А може, вдвоє більше.

Химерні пальми, фігові

Свій рух затамували,

Нахилені пагінням у минуле,

Де не лишилось стогону примерзлого коріння,

Лиш голос мерзлих соків.

Сягнистою ходоюбреде в

І ніяк не дійде.

Мороз

А подих мій — сполука всіх сокир

Ліси корчує в сатанинськім гніві.

А на вікні, так ніби на дровітні,

Тремтить сльоза розтала,

Сльоза віків минулих.***