Шовки
Летять шумкі шовки, щоб лагідно сповитипопалені горбки, пощерблене чоло.
І пензель золотий відновлює на плитахзатерті імена і вибите число.
Та падає листок і закрива століття,—утворений провал їх миттю поглина.
І промінь, наче перст, пронозить верховіття,і кам’яні карби промацує до дна.
Зусилля твоїх рук чогось на світі варті?
Де камінь родовий, де пращурів віки?
Щоб визначить чіткіш рельєфну смерті карту —летять із краю в край золочені
Ось Мовчанівський гай, там — Воронів криничка,тут — терен, свербивус, там — вибалок, ситняк.
Ледь виступає зміст, як на траві росичка,крізь сповиття шовків пробивсь кілка гостряк.
Щоб пам’ять закріпить, повторюєш щомиті:— Життя, життя, життя, життя, життя,
Але не знаєш ти, що губи вже сповиті:шумкі шовки летять… летять, летять, летять…***
Павло Мовчан
Other author posts
Зимова дорога
Прозор’ям пойнята долина,а де джерела дзвонять радість, —сніг, наче пера соколині,лежав розметаний в безладді І білість бралася сумліннямвід суцвіті, що тліла в глиці;і зріли снігурі зомлілі,як взяті сонцем полуниці На аркуші грушевих па...
По цей бік явини
Зріднився, зодностайнивсь, І поштовхи відчув земні у тілі Підносивсь дух, а тіло бгалось вниз,і прибувало світло Цвітінням стать, білінням
Величання води
Ґрунтуймо собі ніч, бо йде вода висока Окличники сурмлять в зелену бугилу,і ручі конюхи вже білять коням боки,і так, без поводів, пускають їх на луг Підрізуйте вогонь, перейнятий у спадки,розшийте житла всі і цямрини замкніть:іде вода до...
Тінь
Все глибше входить в землю спека,і ширша подих, що не крок І пада тінь моя далекапо той бік річки на пісок Угору золото струмує,донизу темне скло тече Висока ніч стоїть ошую,правобіч — гине день з