1 мин
Слушать(AI)Розгорнути книгу
Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладеньі рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду.
Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина,в очі жбухає жар,в губах пророста насінина.
Виноградна лоза, тонкожало пронозячи м’язи,крізь граніт пророста,та крізь пам’ять плитку не пролазить.
Срібна маківка церкви над текстом летить — не спіймати,мої руки простертізатерпли повітря тримати.
Ні, не стане снаги,зір вузький, аби дощ осягнути,крізь стрімкі берегипротікає струмовище ртуті.
І не висловить, ні, що ти вичитав вдень зі сторінки,адже витекло все,залишились при дні дощові крапелини незгірклі.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Нічний гість
З губ знявши усміх, мов каблучку,він без потайності сказав,що вчора селезнем літав,та хтось в крило йому улучив —бо раптом рану Та ще додав, що він — криниця,та хтось прийшов води напитьсяі джерело замурував…— Нутро замкнуло крові При су...
М’язи голосу
Не змірять відстані ні шепотом, ні криком;лиш нині є, вчорашнього Кричав, кричав, неначе двері смикав:ніч безвідлунна, темрява І видихав у целофан повітря —перетинки напружені тріщать,та від минулого лише поля магнітнізосталися, що скрив...
“Спливає цегла в глинища з соборів”
Спливає цегла в глинища з соборів,та тінь хреста літає нерозтанно,і погляд підіймається угору,де клен росте розпачливо на бані Ти нас відкинувсь Ми тебе — зреклися Вінча безглуздя храмова руїна
Не ятри зором часу
Ці квіти літні — рани життяне доторкайся пучками і очі відведине ятри ураз болючих зорома кольором квіток зір не роздряпуйне треба й білого а безіменноготакого як прихилення неньчиного лонадо всього тебе чи Наддніпрянщинидо струмування вод… Кінь т...
