Сини
Зривається голос на
О небо!
Бездонність твоя вже очей не гнітить,і аркуш паперу кружляє, як лебідь,і рідиться зором недвижна блакить.
Кому тільки в тебе вдивлятись щоденно?
О небо!
О руки!
О справи земні!
Лиш видивиш очі — і зір помряченийнагледить пітьму у твоїй
У матері зранку опущені очі,немов завинила, що стільки трудів.
Хіба що до стелі зірве серед ночі,наснивши ізнову живими синів.
І гляне у вікна, а зірок — як маку!
І холодом дише небесна пітьма;і що ті сузір’я, дрібні зодіаки,якщо ж їх і справді отам вже нема!
І пучками хрест щомерщій наснувала,щоб стелю очима до світку тримать,в них світлість блакитна слізьми натікала,аби глибину неземну приховать.
І чує до ранку ходу їх по
І бачить крізь стелю, крізь дах і літа,як троє синів у блакить лійкуватуу вихорі кружнім летить-відліта…***
Павло Мовчан
Other author posts
“Червінні дні грибного духу”
Червінні дні грибного духуповолі скресли, без знаку,торкнувшись легко тільки слухулетючим шерхотом в листку З глибоких нуртовинь небеснихчи, може, з пам’яті — уразлетке «курли» чомусь воскресло,не розтривожуючи нас Ми вільно з хрупотом к...
Цар природи
Золота маска сонця впікалась в обличчя:запечатувавсь дух, очі піт Та й висока ж ціна за дешеве величчя —знеосіблений лик, зверху плівка Облягає всю плоть золота оболонка,і стає захисною глуха нагота;затікає за шкіру розтоплений тонкодля ...
І сон розгадую вві сні
Була подушка голками Чи, може, спав в терновому вінку І снилося: біжу високим житом,і вустюків в мені, як в Я сам не свій… Мов на чужій подушці,не рухаюсь, зіщулений
Сон
Лягав у спокої — прокинувсь у І той вогонь, що тіло п’ятнував,палив нутро… Я на щоці чув Напевне, плакав, а чому — не Крізь штори світло рівно струмувало,годинника вихоплюючи з тьми,і кожна стрілка, піднята, мов палець,здавалась зас...
