1 мин
Слушать(AI)Мій давній голос
Палкий, нічим незаспокійний,ловлю слова, мов барвні скельця.
Як же ж я терня туги рвійнез корінням вирву з штольні серця?
Терпке похмілля свіжих ранківп’янить, як і давніш п’янило.
Дивлюсь в блакитну призму склянки,де заламалось небо в хвилі.
Рожевий чай, мов піна з сонця,зелений морок сном колише.
Заслуханий у дружній вітер,свій давній голос чую в
Аж юне серце затремтить,незаспокоєне й несите.
Устами спраглими в цю митьвсю хмільність світу хочу спити”.
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Четвертий кут
Віра, надія, любов – ч 1О, вічно тужать людські душі,час принесе поразку Хай нам шепоче янгол в ушінову шовкову казку
Народини ідеї
За вікнами пливе ніч тиха,та тиша сутінками диха,сидить в кімнаті при столі,десь, мов сичі, сичать жалі,далекий шепіт лине в вуха,далека далеч давить духа Ступає сумнів сном поволіта стукає тихцем до волі Глухий глузливий глум, пихаголки...
Червона китайка
Горять, як ватра, забобонивіків минулих — снів іскристих В китайці заходу червоніймоєї молодості місто Лопочуть зорі на тополях,і люди хрестяться з тривоги,коли ножами місяць колютьхасиди в чорних синагогах Моє містечко таємничев хл...
Уривок
Боюсь згасити світло лампи,бо може стати ще страшніш,і ніч, розкладена на ямби,у серце вбилась, наче ніж Ніяк заснути Кличуть півні,годинник б’є, і місяць лине Мій сон, мій голос неспокійнийв моїй трагічній Батьківщині
