1 min read
Слушать(AI)Елегія
Коли помрем і заростем квітками,у споминах ще оживем не раз,аж поки поруч з нашими кісткамизаснуть усі, що пам’ятали нас.
І буде се вже наша смерть остання,наш порох вітер світом розжене;прийде весна, прийде пора кохання,а нас ніхто й ніколи не спімне.
Аж вийде раз колись дівча самотнєв полуднє ясне в тихий, сонний ліс —неждано серце защемить скорботне,і ясний світ померкне їй від сліз.
Се нас вона побачить і почує,мов сон і казку із старих часів;закриє очі й тяжко засумує,заслухавшись у тихий сон лісів.1898
Осип Маковей
Стихи Осипа Маковея. Осип Степанович Маковей (укр. Осип Степанович Маковей; 23 августа 1867 — 21 августа 1925) — украинский писатель и поэт. Авт
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Понад хмари
Понад хмари Понад хмари, брате Вийди в гори з навісної хати На верхах самітних там ще тихо,
Туга
Біжить у яр вода,біжить вода і сріблом ллється,над нею дівчина сміється,розкішна, молода Голубко, не втікай Скажи мені ту гарну казкупро радощі, дівочу ласку,скажи про тихий рай Ах, казочка моя
«Ти — як сон ти — як весняна казочка»
Ти — як сон, ти — як весняна казочка, Бо ти й казка моєї сумної душі, Що до мене часом прилетиш, мов та І щебечеш мені у вечірній тиші
«Помер рекрут в непривітній столиці»
Помер рекрут в непривітній столиці,здалека від свого села,від матері, убогої вдовиці,від любки, що в селі жила Помер, не бачивши у час конанняні слізки жалю, ні зітхання І вже його везуть на чорнім возі,в могилу піп його веде,музика грає...
