Простір

І поле перейшов,

переступив зелину,

у рукаві приніс

довірливу хмарину

і видихнув з грудей

дванадцять перепелів

та й запитав людей:

— Чого ж ви невеселі?

Я з чотирьох сторін

до вас йшов одночасно,

слова підвів з колін,

щоб пам'ять не погасла.

А ви… хоч би тихцем,

знеобачки… зумисне

роз'ясненим лицем

відбили світлість мислі.

Так ні… В очах — димок,

в руках — чи трут, чи вата,

щоб тріщини думок

щільніше конопатить.

Та ж слухайте! В устах

у кожного по пташці,

і кожна пам'ята

пісні наші прекрасні…

Чому ж вам німо скрізь?

Луна чужа вам мова.

У краплях моїх сліз

здрібніли ви, панове!

Не знаєте, що слід

від слова — ой глибокий!

Лунай же на весь світ,

на всі чотири боки.