Бралось за північ.
Вулиця спала.
Листя, розтерте на порох, куріло.
Світло в вітрині хололо, мов смалець,глянув — наозирці шибка летіла.
Разом зі свистом голос знайомий:— Втечею долю не ошукати!..
Стане сліпим шлях твій додому,душу ж розшарпає ніч сучкувата…
Шибкою зранена сутінь рожеваніби хотіла втечу засвідчить.
Гостро кололися білі деревавіттям, обсмоктаним чорною ніччю.
Де ж тая білість, щоб вибілить мову?
Чорного пір’я в губах, як в подушці:вивітривсь дух з кожного слова,дихати важко — сутінь ядушна.
Чорно курить листя розтерте,назирці шибка летить,аж свиськоче:може, то лист у скляному конверті?
Гострі заскалки врізались в очі.
І не заплющусь — образ розбитийв серце занозиться кожним
Голос знайомий: — Куди ти?
Куди ти? —слух протикав, мов зіржавіла
Справді, куди я шляхом незрячимйду і нікого, й нічого не бачу…***
