1 min read
Слушать(AI)Душа прозориться до дна
Ніяковіючицвіте жовтенький підбіл.
Пахнуть трави.
Жовто-зелено, кучерявоберези повняться.
І на прозору волосіньнанизує хмарини жайвір.
Скрипить, розхитана іржаво,при окоренку вербна тінь,мов скаржиться: така
Така ясінь!
Лункі долонітримають склянки сонцеповні,і вінця тануть на губах,і, наче свічка в дзеркалах,плід світиться в жіночім лоні.
І вінця обрію склодувглибоким подихом рівняє, —світлотворящий його дух,скло пронизавши, йде в безкрає.
Від голосу стіна склянащомиті далі відступає —душа прозориться до дна,бо її світлом заливає.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Звідтіля
Висловлюю дихання власне у мові,усе видихаю, що в груди ввібрав;голчасті морози, сніги паперові,щіткасте повітря і спалахи трав Життя видихаю, але затинаюсь,коли видихає із себе землянічних косарів, що йдуть лугом безкраїм,коли серед ночі вог...
Вітряний вечір
Верховний шум над головами йшовпритишено, напружено, поштивоі широко стелив блакитний шовк,пестливо гладив хвилі ворухливі Верховний шум протяжно над життямстеливсь листато стишеним лататтям,ламаючи уперто опертя,муруючи по обріях І шири...
Вечірнє
Де ж ти журно, круче, крячеш,що тебе я і не бачу Чи від поклику відстав,чи всотала висота На вустах моїх німихмахаоном крик притих:слуха — не схлюпне Круче, поклик твій з пітьми,склянку обрію розбивши,ти крильми щось чорне пишеш, —т...
Очима до неба
Ластівка — молодикна синьому небі,скіфський луку відчаї в небо закинутий,з перерваною тятивою Ні Літера Р» у слові «стррруна»або занурений на глибину очейсталевий якір,що оброста тривожними думками
