Вузли доріг затиснуті на горлах сіл.
Знов сняться сни минулі.
Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру.
Скриплять колиски:
Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту,лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой
Співає на шляху піхота:
Не стелися по землі,
Пан сотник лютий:
Покрутило б язики вам, покручі
Ударило у мідь дороги, мов у жовтий бубон, сонце дзвінко,кийки проміння б’ють червоним верблем у калюж рудяві лати.
Під спів піхоти сходить вечір.
Ще в розприслім сонці сяє зброя.
Вже ніч.
До зір пришпилені кокарди літаків.
Ніхто не будитьрозквітлих квіттям снів дитячих,і не бачили,не знали люди,коли зоря спинилась над колискою майбутнього героя.
