1 мин
Слушать(AI)Грім
Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж
На трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
А потім хмару
На сад наш на
І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.
Та тут до грому
Заговорила
Трусніть і грушу, дядьку грім,
Бо важко мені
І дядько грім сказав
Потрушу я і грушу.
Бо небеса вже
Я покидати мушу”.1969
Вінграновський Микола
Стихи Вінграновського Миколы. 1936—2004. Советский и украинский писатель-шестидесятник, кинорежиссёр, актёр, сценарист и поэт. Заслуженный деяте
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Повернення Хікмета
Тремти, Туреччино Він вирушив до тебе Свою труну розбивши опівночі,
Квітень
На крилах журавлів весна вже сушить весла, Загомоніли про життя діди, І на стежин пахучі З снопів тополь тече зелений дим
“Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі”
Пам’яті Василя Симоненка Наш Василь іде по найдовшій у світі З розплющеними 28-літніми Наш Василь іде по останній у світі З зупиненим серцем з опущеними
Оксана
І спродалась, й скупилась, та й додому, Окрай дороги стежкою А на обличчі Цвітуть два маки тихомолоді
