Тремти,
Туреччино!
Він вирушив до тебе.
Свою труну розбивши опівночі,
Навпомацки в зеленім
Він вирушив до тебе, бо
І в смерті кличуть землю батьківщини.
Він вирушив до тебе під дубами,
Під корневищами страждань своїх планетних,
Під корневищами політик і країн,
Під корневищем людства — до вітчизни.
Попід Дніпром, біля чола Тараса,
До моря Чорного, а потім і під
На ліктях, на колінах твій
Повзе до тебе, чуєш,
Прости мене, що я твою
Підняв наголос, що не спала ти.
Що не оспівував тебе, ридавши ридма,
А бив тебе у зуби за покірність,
За сліпоту, за гумовий
Перед фашистськими ногами і штиблетами.
Прости мене за тюрмища твої,
Що дух в мені гноїли й ґвалтували,
Прости мене за мене, батьківщино.
Прощаєш, так?
Будь проклята тоді!
Тоді я сам — Туреччина.
Я — ти!
Я та Туреччина, ім’я якій Свобода.
Тремтіть,
Туреччини!
Поети — не кроти.
Поета очі — це вітчизни очі.1965
