Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж
На трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
А потім хмару
На сад наш на
І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.
Та тут до грому
Заговорила
Трусніть і грушу, дядьку грім,
Бо важко мені
І дядько грім сказав
Потрушу я і грушу.
Бо небеса вже
Я покидати мушу”.1969
