Райдужна брама
Хтось в райдугу ввійшов ген там на косогорі,і одяг спалахнув на плечах, і
І стала, наче дух, та постать геть прозора,спинилася на мить, щоб спалахнуть ще
І відблиск залишивсь яскравий у повітрі,та ти його втягнув очима в свою кров,зостались струменіть лиш кольори тендітні,миттєво спрямував до брами в небі крок.
Куди?
В який запас все бачене лягає?
Де сходяться в тобі всі барви та кінці?
Назустріч вийшли, глянь, берези чорні з гаюі розбрелись селом порожнім, як
Сорочки на тину, просвічені снігами:махають?
Кличуть?..
Ні, застерігають
Ой, хмаро, не білій пречисто так над нами —ти смертного вогню удосталь
На рушниках лляних нерукотворні ликивідбилися, та їх гне вітер на шнурку,і колами назад вертають хвилі крику,і райдуга пройшла крізь плоть твою
Вона пройшла крізь кров, і побілила жили,і висушила геть скупі джерельця сліз,і в пам’яті запас майбутності спалила,обвугливши в гаю всі блискавки
Не озирайсь назад: там вже нема нікого;проміння у тобі зійшлося звідусіль.
І ріже сіллю зір чорнобильська дорога,і в жилах шелестить суха сипуча сіль…***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Будяки
Примарні, сухі, прямостійні, незламніпробились крізь товщі дощів та Як свідчення вічні чи спогади давні,вичісує вітер насіння з голів І літо згорнувши у пам’ять дводільну,мичкастим корінням вчепившись у ґрунт,немов нагадали, що всі ми не...
“Шляхів нікому неналежність”
Шляхів нікому неналежність,очей навстіжна жагота:обмежить обрієм безмежність,щоб розпізнать свої літа Вгадавши мітку на відтинку,душа мандруюча спішитьдопити через соломинкусолодку мить, солодку мить І прагне спрагло увібратикомаху, тріщ...
Станси
1 Ще досить простору між сосон зсутенілихі тиші гострої, щоб зранить сонне тіло Ще неба досить, щоб його зчорнить,ще так далеко та осудна мить,що все тобі здається геть можливим:минеться сум, і будеш ти щасливим,запахне м’ята, чебрик зац...
Колесо
На тлі зеленого малинові колесамелькочуть, наче відблиски млинка,повільна хмара прогинає плесо,зникальна хмара біла і важка Люби цю мить вповільненого часу,від колеса стрімкого відречись,що було луком зігнуте у страсі,в безглуздість власну за...