1.
Ще досить простору між сосон зсутенілихі тиші гострої, щоб зранить сонне тіло.
Ще неба досить, щоб його зчорнить,ще так далеко та осудна мить,що все тобі здається геть можливим:минеться сум, і будеш ти щасливим,запахне м’ята, чебрик зацвіте,і ти перо ще знайдеш золоте…2.
Крайнебо тут під самою стопою,і м’яти жмут холодної з тобою,язик струмка, приречений на схлип,тебе гука ступнуть рішуче вглиб.
Куди ще глибше, коли ти в усьому:нема й піщинки, що була б окремо,в усьому ти, як дух, як серцевина,і множишся на все ти похвилинно.***
