Колесо

На тлі зеленого малинові колесамелькочуть, наче відблиски млинка,повільна хмара прогинає плесо,зникальна хмара біла і важка.

Люби цю мить вповільненого часу,від колеса стрімкого відречись,що було луком зігнуте у страсі,в безглуздість власну замкнуте колись.

Воно безмежність прагне подолати,а ти відтинок знаєш, знаєш свій:короткий шлях до цвинтаря від хати,аби його згорнути у

Люби цю мить дзеркального смеркання,згортання крові та згасання слів.

Невже, невже ж ця хвиля вже остання:стільки прожив — часу не зрозумів.

Хіба ж ти жив — ні, зубожів поволі:остання мить — мідяк, а ти жебрак.

Ти ще живий.

І дякуй, дякуй долі,бо все життя — це привід для подяк.***