В стручкові гороху
І занімів, немов прозрів нарешті,наваживсь зазирнути у прийдешнє,де все хистке, непевне,як вві сні:моє життя було чужим мені,бо я на мить побачив старість власну,здригнувшися, зістаривсь
Чого злякався і чого тремтів:ти ж і в минулому, в майбутньому житті?
Ну, немічний, знесилений, ну,
Та хто тобі рідніший з двох, которий?
Оцей, який живе брехнею й сподіванням,чи той, що лиш одне не розв’язав питання:навіщо і подосі живе на світі він?..
А за вікном дощі,дощі — з усіх сторін,а ти ж, наче в стручку єдина горошина,затиснутий до часу, обмежений лушпинням,яке на мить розтиснуть спромігся ти
Чому кортить заглянуть у завтрашню безодню?
І розгадати долю, і розпізнать майбутнє,яке в тобі незримо та повсякчас присутнє?
Тому ти і гукаєш: — О зглянься, аве отче!
Бо зазирати глибше твоя душа не
І зір мені вернувся усталений, буденний:минуле вже незриме, а завтрашнє ще
І видно дощ у вікнах, вологе злиплось листя;мені ж в стручку оселі і затишно, і чисто.***
Павло Мовчан
Other author posts
Кам’яний вік
О камене битий Відкритий, терплячий В тобі чітко душу приховану бачуі стиснуте чую мовчання в тобі,у тебе учусь зосереджувать Упертості вчуся, але не байдужжя,та рухатись вільно не годен і ти,відкрите тобі і мені надовкружжя, —на гр...
“Не навмання а полем навпростець”
Не навмання, а полем Холодить щоки дощик-сіянець,і мокрий холод обнатужив плечі,а під ногами хлюпіт мокротечі О чорноземле, тванна, глейкувата Повітря у легенях так багато,що, висмикнувши ноги, вознесусь,на тіло відвологле, наче ват...
Сніги
Ой, як пахнуть сніги Голова захмеліла,і, учадівши, всох серед снігу будяк Під ногами, поглянь, навіть тінь побілілаі біліє, біліє в очах Кім’ях снігу летить у безодню зіниціі, маліючи, тане в її глибині,і зникають у небі побілені пт...
Перед світанком
День схлянув, як і не було:у вікна вдосталь натекловажкої сутіні та тиші І світла кругле помелопід ліхтарем вітрець колише Гостріша гавкіт у селі,а людський голос пучнявіє,і м’ятним духом від землілегенько понад шляхом віє Все водно...