Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить.
О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!
На берег моря туга, в край землі жене,де океан манить піснями хвиль мене.
Покину стукіт вулиць та піду, де пристань,де линв протяжна пісня й щоглів має триста,де кораблі, човни по хвилях бурних линуть.
Не стану, аж на них очима відпочину.
Почую вітру рев і мев почую крик,хвиль булькіт і води об стіну човна сик,та відгук, що стерна справляє оборот.
Тоді скажу: це мій до моря поворот.
О, допекла вже бруків, мурів, цегли проза!
Тужу за морем, батьківщиною матроса.
Шумить у серці вітер, жар вперед жене.
На море!
Гей, на море!!
Сум тут вб’є мене.
