Схрещення

Об хмару хмара, мов об дошку дошка,ударить глухо, й небо затріщить.

З лопати хмари сиплються дощі,немов пісок дзвінкий.

В зелену ложкулистка бере калина дощ, мов юшку,і п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий,мов бризки сім’я, мов росу цілющу,відкривши ягід гроно полум’яне,як віяло червонопере гроно,аж рветься дощ, як втятий посторонок,і вітер звільнений вирує колом.

До чорних уст припавши спрагло,мов палиця, у смерч скрутився й колеобличчя наші, наче розкіш нагла.

Вузли долонь — у ритміці коханняключі музичні, й ти — ляклива ланя.

Не в біблії, не на троянднім ложі,пий бурю плідну і цілющу.

Може,землі замало навіть для кохання,хіба зрівнятись з бурею всією!

Гей, відходить буря, проспівавши лунко,лиш грім із громом, мов змія з змією,ще раз сплелись в останнім поцілунку.

Не знаючи, віддаш себе всією.

Так що ж,ні, не ламай долонь, ні рож.16 травня 1936