Об хмару хмара, мов об дошку дошка,ударить глухо, й небо затріщить.
З лопати хмари сиплються дощі,немов пісок дзвінкий.
В зелену ложкулистка бере калина дощ, мов юшку,і п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий,мов бризки сім’я, мов росу цілющу,відкривши ягід гроно полум’яне,як віяло червонопере гроно,аж рветься дощ, як втятий посторонок,і вітер звільнений вирує колом.
До чорних уст припавши спрагло,мов палиця, у смерч скрутився й колеобличчя наші, наче розкіш нагла.
Вузли долонь — у ритміці коханняключі музичні, й ти — ляклива ланя.
Не в біблії, не на троянднім ложі,пий бурю плідну і цілющу.
Може,землі замало навіть для кохання,хіба зрівнятись з бурею всією!
Гей, відходить буря, проспівавши лунко,лиш грім із громом, мов змія з змією,ще раз сплелись в останнім поцілунку.
Не знаючи, віддаш себе всією.
Так що ж,ні, не ламай долонь, ні рож.16 травня 1936
