Шалений лет — і потяг
Кривого Рога димарі червоні.
Вони услід рвонулись, наче коні,
І стали.
Й попливли у далину.
І знову лет — крізь відстані, крізь ніч,
Крізь кіммерійство, скіфство, половецтво,
І потяг мчить, немов стріла ловецька,
І цілий всесвіт падає навстріч.
Куди цей лет? — мовчить німа пітьма.
Якби ж під неї зазирнуть могли ми!..
У вічність обсипаються могили
Ні відгуку, ні просвітку нема.
Дорогою стріли віки пройшли
Всі формули, всі знаки постирали.
Дорогою стріли, де йшли воли,
Загвинчуємось в космос по спіралі.
