Дорогою стріли

Шалений лет — і потяг

Кривого Рога димарі червоні.

Вони услід рвонулись, наче коні,

І стали.

Й попливли у далину.

І знову лет — крізь відстані, крізь ніч,

Крізь кіммерійство, скіфство, половецтво,

І потяг мчить, немов стріла ловецька,

І цілий всесвіт падає навстріч.

Куди цей лет? — мовчить німа пітьма.

Якби ж під неї зазирнуть могли ми!..

У вічність обсипаються могили

Ні відгуку, ні просвітку нема.

Дорогою стріли віки пройшли

Всі формули, всі знаки постирали.

Дорогою стріли, де йшли воли,

Загвинчуємось в космос по спіралі.