Інженерові-енергетику М.
Прокидайся, інженере,
Ковдру сну під ноги вергай!
Морок ночі
Мегаватами енергій.
Умиваються квартали.
Б’є у дзвони неба вежа.
В сто напруг понад
Стугонить твоя мережа.
Так десь, може, і
Що життя на плин не
Де вже вічного Едему?
Ласки тихої не спивши!
Чи збагнути зубоскалам,
Як боліло нам коріння,
Як свої шляхи
На дорогах покоління?
По густих здвижанських
Сонце котиться до пруга.
Й крадькома, немов гадюка,
Підповза до серця туга.
Перша туга тужить чорно,
Друга туга тужить біло.
Як любилось неповторно!
Скільки мрій степами збігло!
А стовпи поважно й
Йдуть в світи через просіку.
Не дротами вже, а
Стугонить напруга віку!
Спалахнемо наостанку
Похитнеться неба вежа!
Проспіває на
Гімн життю твоя мережа.
