В роковини Шевченка

Одно питання мимоволі Весь час в думках моїх встає:

Чому не вгледів він сонця волі,

Чому тепер він не жиє?

Якими дужими громами Пророчий голос би гримів,

Якими буйними річками Котивсь, шумів би його спів!?

Які б вінки він сплів героям І як уславив би їх чин?!

Він грав би в сурму перед боєм,

Боровся б сам серед руїн.

А як оплакав би могили,

Яких би квітів насадив!..

Калина б віти похилила,

І в вітах вітер гомонів.

Якими лютими бичами Карав би нас, що кволі ми,

Що розійшлись ми манівцями На крок єдиний до мети.

Як в душу б він заглянув кожну,

Як кожний біль би наш відчув.

Він влив би міць непереможну,

Серця б він вірою натхнув!

І де б він був?

Чи на засланні,

Серед неораних степів,

Чи разом з нами на вигнанні — Ділив би сльози і терпів.

Він тут би був!

Орел крилатий Не зміг би стерпіти ярма,

І як би там він міг співати,

Коли вітчизна вся німа!!