1 min read
Слушать(AI)На чужині
Не вірив я в життя по смерті,
Тепер я вірю в диво з див.
Було для мене страшно вмерти,
Умер і нагло знов ожив.
Так само тут: і сонце, й зорі,
І люди наче ті самі,
Але якісь байдужі в
І в щасті, в радості — німі.
Весна, зима, і дні, і ночі,
Музика, сміх, і плач, і рух,
Та скрізь, як привід опівночі,
Блукає твій самотній дух.4 жовтня 1925
Олександр Олесь
Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба (23 листопада [5 грудня] 1878, Білопілля, Харківська губернія (нині — Сумська область) — 22 липня 1944, Прага, Пр
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Лебединій зграї
Ви в ірій линете від сірого туману, Від сірих днів, від суму і На срібло чистеє спокійного лиману, На пишні береги
“З серцем повним смутку-горя”
З серцем, повним смутку-горя, Утомився я І прийшов на берег моря, Щоб журбу свою
Безсмертники
Вони давно вже втратили життя, В них згасло все, що тільки малось, Умерли всі і думи, і чуття, І тільки форма їх такою же
“Душа моя – пустка холодна й німа”
Душа моя — пустка холодна й Нічого в тій пустці самотній нема: То вітер розвіяв, то хвилі зірвали, То, граючись, діти малі розібрали