Приxодили.
Стрічали шану й страх,
Здолавши багна, пущі і вертепи.
Приносили в приплющених
Своє блакитно-зеленаве небо.
Ми не зазнали радости.
Їх пестощі рвучкі і небуденні.
Зривалися.
Збиралися й ішли.
Їм скрізь були краї ще більш південні.
І діти ці, вони уже
Тікають в гори, наче вовченята,
І в них під чолом — синява озер,
Неспокій хвиль і далеч необнята.
