Дві глави з літургії кохання

1

Твій усміх має спокій квіту,бо суть тобі дана й відкрита:цвісти й горіти, в пустку світуз красою йти, щоб краще жити.

Щоб жити краще, ширше, вище!

О, більше світла!

Більше сонця!

Ні, від життя ми не взяли щеусього, що потрібне конче!

Хай тільки наших уст причастя,вже пустка світу повна маю.

Це той насущний клаптик щастя,що жадно в долі видираєм.

2

Твій усміх знає тишу квіту,коли яснієш, сестро світла!

Від безміру глухого світуоборони, моя розквітла!

Коли брат вечір — брат наш спільнийдав нам сніп зір і сніп конвалій,не гріх, а пісня богомільнаоте, що в серці тужно палить.

Сердець молебень відспівавши,відходиш, мов коротка казка.

І так було , й так буде завжди:об’явлена кохання ласка.15 серпня 1936 г.